Дніпровська гімназія № 113 Дніпровської міської ради проводить набір у перший клас.

НАШ МАЛЮК ІДЕ ДО ШКОЛИ

Молодший шкільний вік — новий спосіб життя, пов'язаний із початком систематичного навчання. Період навчання характеризується не лише перебудовою режиму, життєвих стосунків і цінностей, але й біологічною перебудовою. На межі шести-семи років настає другий біологічний кризовий період. Він характеризується зростанням рухливої, пізнавальної та емоційної активності дитини. У цей період малюки дуже рухливі, допитливі, активні; спрямовані на самостійність, полюбляють складати, конструювати. Якщо діти не знаходять цікавих занять удома або у школі, вони шукають їх деінде й не завжди контролюють свої знайомства, тому можуть потоваришувати з дітьми старшого віку, часто слухають їх у всьому.

Надмірна рухливість дитини має бути задоволена у рухливих іграх, спортивних вправах, краще в секціях, де фізичне виховання обов'язково співвідноситься із формуванням волі, стійкості, вмінням протистояти труднощам. У період молодшого шкільного віку діти в основному оволодівають навичками письма, рахунку та закріплюють їх.

Програма сучасної школи розрахована не тільки на те, щоб діти отримали певні знання та навички, але й на те, щоб навчити їх самостійно мислити, ро­бити оптимальні висновки при виконанні завдань, щоб активізувати пізнавальну діяль­ність дітей.

Розширюється коло впливових людей. Кожен несе в собі несхожі погляди, оцін­ки, очікування, стає зразком для прикладу. Чи часто вимоги вчителя, який спочатку с беззаперечним авторитетом, співпадають із прийнятими у родині? Звичайно, ні. Сто­сунки у школі порівняно з дитячим садком і, тим паче, із сім'єю, більш ділові, функ­ціональні. Щоб отримати похвалу, треба проявити певні вміння та навички, показати зразкову поведінку, вправність, тоді як удома хвалили зовсім за інше — когось за апетит, а когось за посмішку.

Підготовка до школи не може зводитися лише до навчання дитини читання, письма, рахунку.

 Підготовка дітей до школи передбачає  ви­конання таких завдань:

 • виховувати зацікавленість до явищ, які вивчаються, формувати навички пошу­ку причин виникнення явищ; стимулювати природну допитливість   

  дитини: своєчасно та вичерпно давати відповіді на її запитання, розширювати кругозір;

 • навчати зосереджувати увагу на пев­ному занятті, спочатку ігровому, а потім навчальному;

 • виховувати посидючість, відповідаль­ність за виконані завдання, здатність зро­бити працю радістю, стимулювати спроби виконувати завдання

 якнайкраще;

• прищеплювати самостійність у вико­нанні завдань; не робити за дитину, а при­вчати її міркувати самостійно, спрямовувати на шлях правильного розв'язування постав­леної задачі;

• навчати читати, писати елементи букв і виконувати обчислювальні операції в ме­жах першого десятка.

У початкових класах школи, особливо в першому, головне завдання батьків — до­помогти дитині адаптуватися до нових умов, налагодити правильні, добрі стосунки з од­нолітками, вчителями. Цього досягти легше, якщо дитина відвідувала дошкільний заклад. Тому рекомендується, навіть при соматич­ній слабкості, віддавати дитину після п'яти років до дитячого садка, організувати для неї, разом із лікарем, «полегшений» режим (перебування у дитячому колективі півдня, до денного сну).

Спочатку ставлення дитини до навчан­ня часто залежить від думки батьків. Адже не таємниця, що в багатьох сім'ях ведуться розмови про те, що шкільна програма склад­на. Хоча слід зазначити, що першокласник у повному обсязі здатний засвоїти запропо­новану програму. Його треба навчити органі­зовувати себе, пристосовуватися до нових умов життя і до вимог до навчання.

Щоб допомогти дитині-першокласнику, батькам слід дотримуватися певних реко­мендацій.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Налагодити режим навчання, відпо­чинку і таких розваг, від яких дитина отри­мує позитивні емоції.

2. Спочатку потрібно реагувати на «по­гані» (на думку батьків) результати дитини спокійно, намагаючись допомогти. Часто батьки із «престижних» міркувань вимагають від дитини високих результатів. При цьому змушують переписувати завдання по декілька разів, викликаючи у дитини негативне став­лення до самого процесу навчання. Потрібно роз'яснити дитині, що та як зробити, щоб підвищити оцінку, щоб більше знати і вміти (нагадуємо, що в першому класі робота дітей оцінюється вербально: «молодець», «відмінно впорався»; учителі використовують штампи «Сонечко», «Квіточка», «Хмаринка» тощо). Стимули при цьому мають бути позитивни­ми, але в жодному разі не «торгівлею»: «Ти вивчи, а я тобі щось куплю або дозволю».

3. Організувати підготовку уроків потріб­но так: перерви для відпочинку через кожні півгодини у першому півріччі та через кожні 45 хвилин у другому. Через такі інтервали часу в малюка настає фізіологічна втома, і він перестає сприймати матеріал.

4. Напрацьовувати самостійність не лише у підготовці уроків, але і в їх перевірці.

5. Надавати допомогу у вигляді повтор­них роз'яснень, але задану у школі задачу дитина має розв'язати сама.

У багатьох сім'ях є така практика: з пер­шокласником хтось сідає робити уроки. Що ж, побажаємо йому, цьому дорослому, благополучно і терпляче закінчити всі дев'ять або дванадцять класів. Але чому він повинен знову проходити курс школи, а його дитина не хоче працювати самостійно! А як же вона навчиться жити і працювати?

Крім безпосереднього виконання навчаль­них завдань, школяр приєднується до колек­тивної суспільно корисної праці. До справ дитини слід ставитися дуже серйозно і з пев­ною повагою, допомагати в їх виконанні. Ігнорування або критику дитина сприймає дуже болісно, і це може спричинити розви­ток неврозу або порушення поведінки.

Дуже важливо, щоб батьки проявили увагу до дитини в період її адаптації у початковій школі, цікавилися її стосунками з одноліт­ками та вчителями. Будь-які непорозуміння слід з'ясувати одразу ж, обов'язково потріб­но уважно вислухати дитину, враховуючи при цьому, що «хоч» вона і каже правду, але інтерпретує її зі своєї позиції. Необхідно разом із дитиною розібратися в ситуації, яка сталася, з'ясувати, що добре, а що — по­гано. Дитина, як правило, переосмислює ситуацію і з допомогою дорослих знаходить правильне рішення, що допомагає їй набути досвіду в самостійному розв'язанні складних поки-шо для неї проблем та є запорукою правильного формування взаємостосунків з іншими.

При цьому батьки повинні намагатися не підмінювати поради намаганням «виго­родити» свою дитину і покарати кривдни­ка. Це хибний шлях, який приводить до ускладнення взаємостосунків дитини з ото­чуючими. Тільки впевнившись, що дитина дійсно не зможе сама знайти вихід, батькам слід активно, але дуже делікатно втрутитися в ситуацію.

У дітей різні характери, різна манера їх прояву, що спричиняє суттєві непорозумін­ня і навіть конфлікти. Щоб дитина сформу­валася як особистість, вона має осмислювати й самостійно переборювати труднощі, які виникають.

Сім'я визначає манеру поведінки дити­ни, спрямовує її інтереси. Батьки мають знати, чим зайнята дитина в позаурочний час, із ким дружить. Часто батьки, посила­ючись на свою заклопотаність, не стежать за цим. Звичайно, у кожній сім'ї свої ін­тереси, певне коло потреб і знайомих. Але не можна забувати, що найбільш ефективне виховання — це виховання власним при­кладом.

У деяких сім'ях дитина чує від батьків про негативне ставлення до власної роботи. Такі батьки не думають про те, в який «родючий» грунт падає зерно, а потім дивуються, чому їхня дитина виросла ледарем. Обов'язок батьків — навчити дітей працювати, пізна­вати, радіти результатам праці. А ці якості особистості формуються саме у молодшому шкільному віці.